Загальновідомо, що життєздатність суспільства багато в чому залежить від кваліфікаційного рівня фахівців, від продукування наукових і технічних інновацій. Сформоване в нашому суспільстві і перевірене часом усвідомлення місця науки в сучасній системі координат соціально-економічного життя країни актуалізують постановку питання про престиж і стимулювання наукової праці. У нинішніх умовах вітчизняна наука залишається надто залежною від загального стану соціальної сфери, однак її завдання – випереджати трансформаційні суспільні процеси, органічно доповнювати і супроводжувати державну політику, ініціювати перехід країни на інноваційний шлях розвитку, без чого неможливо забезпечити її конкурентоспроможність у сучасному глобалізованому світі. Творчі здобутки українських учених, огляд яких представлено в цій публікації, ілюструють великий потенціал вітчизняної науки, який має служити подоланню кризових явищ і подальшому розвиткові нашої держави.
СИСТЕМА СТИМУЛЮВАННЯ В ІСТОРИЧНОМУ РОЗРІЗІ
Для реалізації інноваційної політики держави, упровадження в практику ефективних науково-технічних розробок особливе значення має загальнодержавне заохочення вчених і фахівців до активного розвитку науки і техніки, відзначення їхніх видатних творчих досягнень. Цю систему стимулювання вперше втілили в життя ще за часів СРСР. У 1925 р. уряд вирішив відзначати здобутки вчених премією імені В.І. Леніна. Після 1935 р. цю практику було призупинено. Проте, враховуючи досягнутий позитивний ефект від преміювання найважливіших досліджень у галузі науки, техніки і виробництва, Центральний Комітет Комуністичної партії та Рада Міністрів СРСР у 1957 р. відновили вручення Ленінської премії «за найбільш видатні наукові праці; архітектурні та технічні споруди; впроваджені в народне господарство винаходи, конструкції машин, нові матеріали; вдосконалення методів виробництва». Ленінські премії присуджували щорічно до дня народження В.І. Леніна, а з 1967 р. – один раз на два роки.
Крім того в державі щорічно впродовж 1940–1952 р.р. вчених відзначали за досягнення в галузі науки і техніки, літератури, мистецтва, архітектури Сталінськими преміями, а з 1966 р. Державними преміями СРСР.
В Україні задля підвищення престижу наукової праці, національного визнання її суспільної значимості, залучення до наукових установ талановитих учених у квітні 1969 р. було засновано Державні премії УРСР у галузі науки і техніки та створено Комітет із Державних премій УРСР у галузі науки і техніки.
Постановою ЦК КПУ та Радою Міністрів УРСР було визначено, що найвищі нагороди присуджують «за видатні наукові роботи, за глибокі теоретичні дослідження з питань марксистсько-ленінської науки, державного і господарського будівництва, за створення підручників для вищих, середніх спеціальних і середніх учбових закладів, за роботи зі створення і впровадження в народне господарство нової ефективної техніки, високопродуктивних технологічних процесів, прогресивних матеріалів, машин і механізмів, за впровадження передового виробничого досвіду».
За 40 років персональний склад Комітету оновлювався 10 разів. Весь цей час головою Комітету є академік Борис Євгенович Патон - видатний учений, організатор науки, перший Герой України, президент Національної академії наук України. Його наукові досягнення загальновизнані і відомі далеко за межами держави. Фундаментальні дослідження Б.Є. Патона щодо взаємодії зварювальних джерел нагрівання з розплавленим металом заклали основу для створення нової галузі металургії – спеціальної електрометалургії. Під його керівництвом створено принципово новий спосіб зварювання – електрошлаковий, вперше розпочато дослідження в галузі застосування зварювання та споріднених технологій у космосі. Борис Євгенович – головний ініціатор та ідеолог створення та впровадження унікальної технології зварювання живих тканин, яка дозволяє здійснювати відновлення фізіологічних функцій ушкоджених органів.
За цей період у Комітеті працювали понад 380 висококваліфікованих фахівців, більшість із них неодноразово обиралися до його складу.
Академіки НАН України П.Г. Костюк, І.І. Лукінов, Ю.О. Митропольський, Б.О. Мовчан і член-кореспондент НАН України П.Р. Родін працювали у Комітеті близько 40 років, академік НАН України М.В. Новіков – понад 35 років.
До складу Комітету 7 разів входили І.І. Залюбовський, В.П. Кухар, Д.О. Мельничук. Майже чверть століття тут працювали С.А. Андронаті, В.Г. Бар’яхтар, В.Д. Походенко, І.К. Походня, А.Ф. Пічко, Б.С. Стогній, Я.С. Яцків, понад 20 років – В.В. Бєляєв, М.С. Бродін, І.С. Гулий, О.С. Давидов, В.А. Каблуков, В.С. Михалевич, В.В. Моргун, Я.С. Підстригач, В.В. Скопенко, Ю.М. Таран-Жовнір, В.Я. Тацій, Б.Б. Тимофєєв, П.П. Толочко, В.І. Трефілов, О.Я. Усиков, Д.Ф. Чеботарьов, М.Г. Чумаченко, В.М. Шестопалов.
Ще понад 300 професіоналів найвищого рівня, працюючи в Комітеті, рік у рік демонструють принциповість і порядність у прийнятті рішення щодо кандидатур на присудження Державних премій України.
ДОСЯГНЕННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ УЧЕНИХ
Першими лауреатами Державної премії в далекому 1969 р. стали академік АН УРСР Г.С. Писаренко, член-кореспондент АН УРСР В.Т. Трощенко, доктор технічних наук Г.М. Третьяченко, кандидат технічних наук В.М. Руденко за цикл робіт про міцність матеріалів. Автори розробили оригінальні установки і методики для дослідження механічних властивостей матеріалів і конструктивних елементів машин за високих температур в умовах складного механічного і теплового навантаження в різних газових середовищах. У процесі досліджень уперше в світі встановлено основні закономірності характеристик міцності тугоплавких матеріалів. Ця фундаментальна праця зробила не тільки істотний внесок у науку про міцність матеріалів і конструктивних елементів машин за високих температур, вона і сьогодні має велике господарське значення.
Серед інших шести премійованих у 1969 р. досліджень варто згадати цикл робіт із теорії ядра видатного фізика-теоретика академіка АН УРСР О.С. Давидова, який не тільки запропонував і розвинув теорію ядра, що дозволило на єдиних засадах пояснювати велике коло експериментальних фактів, але й довів теорію колективних збуджених станів несферичних атомних ядер, що враховує порушення аксіальної симетрії ядер (теорія неаксіальних ядер Давидова). Олександр Сергійович заснував новий напрям у науці – молекулярну біофізику. Суть його припущення полягає в тому, що різноманітність живих організмів, яка відрізняє їх від неживої природи, зумовлена особливою організацією складних молекулярних систем, але в цих системах діють ті самі елементарні закони, які визначають властивості атомів і молекул, що входять до складу тіл неживої природи. Ця ідея знайшла блискуче підтвердження в роботах його учнів і колег. Славетний науковець-теоретик спрогнозував майбутні тенденції розвитку науки, а його дослідження здобули світове визнання.
У наступні роки премію одержували такі всесвітньо відомі вчені нашої держави – двічі лауреати Державної премії:
математик Ю.О. Митропольський – за розроблення теорії і практику застосування математичних методів для аналізу нелінійних явищ реального світу;
матеріалознавець І.М. Францевич, головний вектор наукової діяльності якого ґрунтувався на глобальній ідеї – створювати нові матеріали із заданими властивостями для екстремальних умов експлуатації;
засновник наукової школи в галузі кібернетикиВ.М. Глушков, який був ідеологом реалізації грандіозних державних проектів зі створення програмно-технічних комплексів для інформатизації та автоматизації господарської та оборонної діяльності країни. Особливо варто відзначити проект Загальнодержавної системи збору та обробки інформації для управління економікою країни.
Тричі відзначено премією славетного хірурга-кардіолога М.М. Амосова – автора новаторських методик у кардіології. Він першим в Україні почав лікувати серцеві вади хірургічним методом (1955), одним із перших у СРСР запровадив у практику метод штучного кровообігу (1958), провів протезування клапана митри (1963), створив і вдало застосував антитромботичні протези серцевих клапанів (1965). М.М. Амосов започаткував низку методів хірургічного лікування пороків серця, запропонував оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Його дослідження і нині допомагають ефективно лікувати хворих.
У 1976 р. Державною премією було відзначено видатного авіаконструктора О.К. Антонова за створення та впровадження легкого пасажирського літака АН-24. У конструкції літака вперше були застосовані нові матеріали, прогресивні конструкторські і технологічні рішення, які стали базою для створення пасажирських і вантажних літаків.
Згадаємо ще кілька робіт, які суттєво вплинули на розвиток усього суспільства.
Так, у 1976 р. було відзначено досягнення авторського колективу виробничо-технічного об'єднання електронно-обчислювальних і керуючих машин, які створили та налагодили серійне виробництво керівного обчислювального комплексу М4030, який орієнтований для автоматизації керування підприємствами і технологічними процесами, окремими галузями, автоматизації проектно-конструкторських робіт, науково-дослідних і інженерних розрахунків.
Крім того, колектив ЦКБ «Ленінська кузня» створив риболовний траулер-сейнер проекту 502 ЕМ і в найкоротший термін організував його виробництво прогресивним потоково-позиційним методом. Траулер тривалий час користувався попитом не лише в нашій країні, а й за кордоном.
У 1978 р. було премійовано авторський колектив Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона під керівництвом академіка Б.І. Медовара, який створив основи нового технологічного процесу (одержання литих заготовок із властивостями поковок – електрошлакове лиття), розробив принципи конструювання ливарного устаткування та побудував формкристалізатори для одержання електрошлакових відливок високої якості. Електрошлакове лиття знайшло широке застосування в багатьох галузях економіки.
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Новий етап в історії Державної премії почався зі здобуттям Україною незалежності. Фундаментальних змін зазнав не лише суспільно-економічний устрій нашої країни, але й світова економіка вцілому, безпрецедентне ускладнення соціальних зв’язків знайшло об’єктивне відображення у сфері наукової творчої праці. Зросла конкуренція між принципово різними підходами в досягненні мети наукових досліджень і досягненні економічних, суспільно важливих результатів інноваційної діяльності. Стало зрозуміло, що необхідно змінювати й вимоги до робіт, які номінуються на здобуття Державної премії.
З цією метою, а також для піднесення ролі Державної премії як найвищої нагороди України Указом Президента України від 28 березня 1995 р. № 263/95 було затверджено нове Положення про Державну премію України в галузі науки і техніки, а Комітет підпорядковано безпосередньо главі держави.
Для прийняття демократичних і більш зважених рішень склад Комітету збільшено до 97 осіб. Це відомі в нашій країні та за її межами науковці, викладачі, конструктори, організатори виробництва, керівники державних органів влади (рис. 1). До речі, питома вага працівників НАН України у складі Комітету протягом останніх років стабільно зростає.
Рис. 1. Питома вага академіків і членів-кореспондентів у складі Комітету
До роботи в Комітеті та його спеціалізованих секціях сьогодні залучено понад 500 провідних науковців і фахівців. У складі кожної секції працює до 25 осіб із числа найавторитетніших учених і спеціалістів відповідної галузі науки, промисловості, аграрного сектору.
Зараз при Комітеті працює 21 спеціалізована секція, а саме:
– біології,
– будівництва та будівельних матеріалів,
– геології, геофізики та географії,
– гірничої справи,
– гуманітарних наук,
– екології та захисту навколишнього середовища (з 1998 р.),
– енергетики,
– інформатики,
– легкої та харчової промисловості,
– математики і механіки,
– машинобудування і транспорту,
– медицини,
– металургії,
– нафти і газу (з 2006 р.),
– радіоелектроніки, приладобудування та зв’язку,
– сільського господарства,
– соціально-економічних наук,
– фізики,
– хімії та хімічної технології,
– розгляду праць молодих учених (з 2001 р.),
– розгляду робіт, що становлять державну таємницю.
За ці роки спеціалізовані секції Комітету розглянули близько 3 тис. робіт, з яких понад 150 – підручники. Тільки половину з них було допущено до конкурсу, премійовано лише 737 робіт (рис. 2). Конкурс на здобуття найвищої наукової нагороди України завжди вельми високий.
Рис. 2. Співвідношення премійованих робіт до кількості представлених у Комітет
За 40 років існування Державної премії України її лауреатами стали понад 5500 осіб, наукові та практичні здобутки яких дістали гідну оцінку суспільства. Імена багатьох із них сьогодні присвоєно провідним науково-дослідним установам, підприємствам та організаціям України.
Державна премія України в галузі науки і техніки присуджується авторові один раз за життя, але до 2006 р. лауреати могли її повторно отримати за нові роботи й визначні досягнення. Лише 227 особам пощастило отримати Державну премію декілька разів (4% від загальної кількості лауреатів), з них тричі нагородженими були 17 осіб (рис. 3), а двічі – 209 визнаних українських учених і фахівців. Фундатор наукової школи з комп’ютерної математики та інтелектуальних інформаційних технологій академік НАН України І.В. Сергієнко отримував Державну премію України в галузі науки і техніки чотири рази (1972, 1993, 1999, 2005).
|
|
Прізвище, ім’я, по-батькові |
Рік присудження |
|---|---|---|
|
1 |
АМОСОВ Микола Михайлович |
1978, 1988, 1997 |
|
2 |
БАР’ЯХТАР Віктор Григорович |
1971, 1986, 1999 |
|
3 |
ВОЗІАНОВ Олександр Федорович |
1976, 1983, 2001 |
|
4 |
ГАСИК Михайло Іванович |
1977, 1998, 2004 |
|
5 |
ЄРЕМЕНКО Валентин Никифорович |
1975, 1985, 1991 |
|
6 |
ДУДКА Ірина Олександрівна |
1983, 1990, 2005 |
|
7 |
ДОЛІНСЬКИЙ Анатолій Андрійович |
1984, 1997, 2004 |
|
8 |
ЗГУРОВСЬКИЙ Михайло Захарович |
1990, 1999, 2005 |
|
9 |
КОРКУШКО Олег Васильович |
1984, 1997, 2003 |
|
10 |
КОСТЮК Платон Григорович |
1976, 1992, 2003 |
|
11 |
КУНЦЕВИЧ Всеволод Михайлович |
1978, 1991, 2000 |
|
12 |
МОРОЗОВ Анатолій Олексійович |
1970, 1992, 1998 |
|
13 |
НЕМОШКАЛЕНКО Володимир Володимирович |
1980, 1992, 2002 |
|
14 |
РОМАНЕНКО Віктор Демидович |
1995, 1999, 2004 |
|
15 |
СКОПЕЦЬКИЙ Василь Васильович |
1991, 1999, 2005 |
|
16 |
СТАРИЦЬКИЙ Лев Павлович |
1980, 1992, 1998 |
|
17 |
ШОР Наум Зуселевич |
1973, 1993, 1999 |
Рис. 3. Лауреати, тричі нагороджені Державною премією України в галузі науки і техніки
За роки незалежності України присуджено 353 Державні премії в галузі науки і техніки, лауреатами стали майже 3000 осіб, серед яких 133 академіки Національної академії наук України, 160 член-кореспондентів НАН України (рис. 4).
Рис. 4. Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки, які мають академічні звання
Сьогодні, за статистичними даними, академічний науковий сектор створив третину загального обсягу відзначених наукових і науково-технічних досліджень, у ньому зосереджено понад 40% науковців і дослідників. Якщо детальніше розглянути списки премійованих, то побачимо, що понад 80% лауреатів Державної премії мають наукові ступені (рис. 5), а ступінь доктора наук – майже 55%.
Рис. 5. Питома вага докторів і кандидатів наук у загальній кількості лауреатів
На рис. 6 наведено статистику премійованих робіт за науковими напрямами. Практично це аналіз результативності інновацій в Україні і свідчення ступеня реалізації наукового потенціалу. Як бачимо, результативність інновацій в Україні доволі висока, особливо в медичній галузі й машинобудуванні.
Рис. 6. Премійовані роботи за науковими напрямами (1969–2009 рр.)
Загальновідомо, що ознакою виробництва інноваційного типу є перевищення віддачі від інвестицій у людський капітал над віддачею від інвестицій у матеріальні складники сукупного капіталу. Україна мала, має і матиме активних новаторів: вчених, інженерів, освітян, підприємців, які знаходять можливість творити. І завдання Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, популяризуючи здобутки лауреатів, акцентувати увагу суспільства на нестандартних творчих рішеннях, які потребують ширшого використання.
Світовий досвід переконливо свідчить, що перехід до інноваційної економіки можливий лише за умови ефективного використання інтелектуального потенціалу нації, впровадження у виробництво результатів творчої праці. Наочним доказом цього є аналіз премійованих робіт, адже державну нагороду отримують зазвичай роботи, що дають значний економічний ефект (рис. 7). Це розроблення та впровадження нової техніки, матеріалів і технологій, нових способів і методів лікування та профілактики захворювань, що відповідають рівню світових досягнень.
Рис. 7. Співвідношення фундаментальних і прикладних робіт, премійованих протягом 1991–2009 рр.
Яскравим прикладом ефективних інновацій, впроваджених у виробництво, є радіотехнічні засоби стратегічної розвідки нового покоління «Кольчуга», представлена Донецьким національним технічним університетом (2004). Функціональні можливості комплексу «Кольчуга» і сьогодні перевершують наявні в світі зразки техніки такого призначення.
Варто згадати й розроблену науковцями Інституту електродинаміки НАН України і співробітниками ЗАТ «Завод «Південкабель» технологію промислового виробництва силової високовольтної кабельно-провідникової продукції (2008, Харків), що дає змогу збільшити в 1,5 разу порівняно з її імпортними аналогами стійкість до режимних і аварійних електричних перевантажень.
На основі оригінальних матеріалознавчих та інженерно-технологічних розробок вчені Науково-технологічного комплексу «Інститут монокристалів» НАН України заснували єдине в Україні високотехнологічне сертифіковане виробництво напівпровідникових кристалічних матеріалів (2007), функціональні можливості яких дозволяють державі отримати щорічно понад $2 млн від продажу наукоємної продукції на світовому ринку.
Серед інновацій варто відзначити розробки, що є справжньою візиткою сучасної України, а саме: триступеневу ракету-носій «Зеніт–3SL» за програмою «Морський старт» КБ «Південне» та ВО «Південний машинобудівний завод» (Дніпропетровськ); парові турбіни нового покоління потужністю 325 МВт КБ і ВО «Турбоатом» (Харків); бойовий танк «Оплот» КБ ім. О.О. Морозова і ВО «Завод ім. Малишева» (Харків), премійовані 2009 році.
Та багато інших не менш визначних праць.
* * *
Сьогодні весь світ відчуває швидке зростання ролі інновацій, нових знань, творчих досягнень, що в підсумку перетворюється на рушійну силу соціального й економічного розвитку суспільства. Комітет із Державних премій України в галузі науки і техніки, заохочуючи на загальнодержавному рівні вчених і фахівців за значний внесок у розвиток науки і техніки, відбираючи найкращі наукові роботи, які є гордістю України, акцентує увагу соціуму на визначних здобутках, які необхідно інтенсивніше впроваджувати в національну економіку.
Упевнені, нині нам необхідно створювати економіку, яка заснована на прискореному освоєнні знань і виробництві інноваційної високотехнологічної продукції, що здатна конкурувати на зовнішніх ринках і має стійкий попит на внутрішньому. Адже перспективи нашої країни пов’язані передовсім з можливостями вітчизняної науки створювати нові технології та здатністю національної економіки їх освоювати. Таким чином, наука значною мірою орієнтується не на техніку, а, насамперед, на саму людину, на безмежний розвиток її інтелекту, творчих здібностей, культури мислення, на створення матеріальних і духовних передумов для всебічного, цілісного розвитку суспільства.
Опубліковано у Віснику Національної академії наук України №1, 2011.